Що буде, коли тобі тринадцять і ти жив собі життям простого підлітка, але раптом почалася війна? Ти не чекав на неї, тобі не хочеться нікуди бігти, а хочеться зібрати нарешті двоповерхове ліжко, яке тільки-но вчора приїхало з магазину. Але немає виходу: аби вижити, треба кинути і ліжко, і будинок, і все своє життя. У «Сиди та дивись» немає романтичного глянцю війни. Це дорожні записки української дівчинки Марти, якій не до героїки: вона просто тікає разом із родиною від обстрілів. Замість снарядів тут гори сумок, замість танка – старенька автівка, в якій змушена тіснитися вся родина, замість подвигів – нескінченні сварки баби з дідом, маленької Тоні з Мартою та всіх з усіма. З перших рядків читач занурюється в абсурд цієї фантасмагорії, де на календарі вже п'ятдесят дев'яте лютого, в дорозі кояться чудернацькі речі, всі дороги ведуть не туди – і ніяк не видно кінця тим мандрам у невідомість.