Хоч свіжі в нас ще спогади сумні

Про брата смерть, та час нам, друзі,

Вже повернутися й до справ земних,

Тому сестру та королеву нашу

взяли ми за дружину.

А ти, небоже, Гамлете, мій сину,

Чому ще й досі смутком оповитий?

Ні, пане, аж ніяк, я вельми радий.

Скинь барви ночі, Гамлете ласкавий,

І дружнім оком глянь на короля.

Доволі вже, повіки опустивши,

Шукать вітця, що обернувсь на прах.

Чи вік тобі печаль свою плекати?

Удар об землю лихом тим і нас

За батька май. І хай весь знає світ,

Що ти до трону нашого найближчий.

А щодо твого наміру відбути —

Ми просимо тебе лишитись тут.