Кожна народна казка про тварин – це повчальна алегорія, в якій певна тварина являє собою комплекс людських вад, або, навпаки, - позитивних рис характеру. Так, лисиця з одного боку символізує підступність і хитрість, а з іншого – мудрість та іронію. Заєць – полохливий боягуз, і, одночасно – добре звірятко, яке може стати в пригоді. Вовк часом уособлює жадібність, а часом – виступає як сильна і вірна істота, що може бути щиро вдячною за зроблене їй добро. В українських казках про звірів чудово простежується соціальний підтекст: звірі мають царів, воюють, товаришують тощо. Тобто, відбивають суто людські стосунки. Це допомагає символічно викрити пороки та соціальну несправедливість. Зміст: Пан Коцький; Котик і півник; Коза-дереза; Лисичка і Журавель; Цап та баран; Кіт та лисиця; Лисичка-сестричка і вовк-панібрат; Лисичка – суддя; Хитра коза; Хитрий півень; Цап та баран; Лисиччина учта; Півник та двоє мишенят; Як заєць ошукав ведмедя; Телятко, кабан, півник, качур та вовки.