Не прийнято говорити. У нашому суспільстві багато тем, на які не прийнято говорити. Та є дві основні – секс і смерть. Хоча вони основоположні, адже це життя і відхід із нього. І звісно, особливо не прийнято про це говорити з дітьми. Якщо до розмов про секс так-сяк призвичаюються, то смерть залишається сферою особливо табуйованою. Власне, не саме явище, а його даність від народження.

Говорити, що книга американського письменника Ейтана Борітцера, що вийшла у Дитячому арт-видавництві «Чорні вівці» у двомовному форматі, присвячена смерті, напевно, не зовсім правильно. Вона покликана допомогти запобігти можливим психотравмам, викликаним втратою когось близького, дорогого, важливого або усвідомленням неминучості власної. Так само й не зовсім точно говорити, що книга ця призначена насамперед дітям. Швидше – дорослим. Вона стане для них своєрідним путівником у мандрівці зі своїми дітьми цією непростою темою.

Про смерть важливо говорити як про будь-що неминуче. А в наш час, у контексті актуальних подій в Україні, смерть стала повсякденністю. Чи часто ми, дорослі, замислюємося над тим, яким чином впливають ці нескінченні новини про смерть на дітей, яким чином вони дають собі раду з усім цим інформаційним потоком?

Відмовляючись говорити з дітьми про смерть, дорослі знімають із себе будь-яку відповідальність за внутрішній світ дітей, відмовляються від участі в їхньому житті, випускають дитячу долоню із своєї.

Інга Кейван