Поетична збірка «Волокнисті сонця» (1968) є найоб'ємнішою і, напевне, «найважчою» збіркою віршів у творчості Пауля Целана. Це засвідчила також сучасна йому літературна критика, яка після її появи виявилася доволі безпорадною й відреагувала такими паролями, як «суб'єктивна зашифрованість», «езотерична таємна мова», «суцільний герметизм» тощо. Тут знайшли своє вираження Целанові пошуки абсолютного вірша в особливо екстремальній формі, але, можливо, на цьому шляху він і справді проник до незвіданих сфер мови й крайніх меж поетичного промовляння, які для нас тільки жевріють у недосяжній далині. У своїй образній щільності й лаконізмі це вже поетична мова майбутнього.